СПОВІДЬ НЕЗАСЛУЖЕНОГО ПРАЦІВНИКА КУЛЬТУРИ

         Я, Мурленко Наталія Григорівна, народилася 26.05.1964 в місті Очакові Миколаївської області, навчалася в СШ №1. Після закінчення Миколаївського музичного училища по класу народних інструментів з 1983р. працювала в Очаківській ДМШ під керівництвом мого вчителя, мудрого талановитого музиканта , тодішнього директора ДМШ – М.Ф. Касьянова. Треба окремо сказати, що ці роки були золотими для ДМШ, навчальний заклад давав якісні знання, педагоги приймали участь у концертах. 12 років керувала оркестром учнів ДМШ, паралельно займалася з оркестром викладачів, який довірив мені Касьянов. У 1983р. вступила до Одеської державної консерваторії ім. А.В. Нежданової, поєднувала педагогічну роботу з концертною діяльністю. У 1991р. оркестр викладачів під моїм керівництвом отримав звання «НАРОДНИЙ», у 1993р. — підтвердив це високе звання. З 1995 року пішла зі школи. Припинили свою роботу і дитячий, і дорослий оркестри — це той випадок, коли в професійному плані людину не змогли замінити ніким. Хоча очолити оркестр були охочі, та крім бажання ще треба талант і вміння, а такі людські якості не продаються, як і любов, честь та здоров”я.

Народний вокальний гурт «КОЗАЧЕНЬКИ», створений мною у 1989 році при Очаківській ДМШ, працював на безоплатній основі 15 років. З 2005р. мені запропонували посаду керівника гурту української пісні при РБК. У 2007р. гурт отримав звання «НАРОДНИЙ» та кожні три роки (до 2017р.) підтверджував звання.

За 28 років творчого життя колектив здобув визнання не тільки на Миколаївщині, а й за її межами. Після закінчення оркестрового факультету Одеської консерваторії ім. А.В. Нежданової, я свідомо обрала важку долю носія української культури, української народної пісні в російськомовному південному регіоні. Оскільки професійну вищу музичну освіту я отримала як інструменталіст, то виникла потреба у знанні хорових тонкощів. Допоміг мені в цьому неперевершений майстер хорового жанру – А.І. Затурян. Також регулярно відвідувала творчі лабораторії професора О.А.Шпачинського, заняття МЦНТ під керівництвом Г.П. Стрілецької. Якість, а не кількість, нетерпимість до фальшу і поверховості — принципи роботи колективу, яка виявилася плідною. За період існування гурту учасники відродили хорову справу та підняли її на професійний рівень. Ми були по-справжньому щасливі разом із нашими слухачами. Окрилені успіхом, зрозуміли, що стоїмо на правильному шляху, і стали працювати ще активніше. Народна пісня, як правило, не статична. Одна й та ж людина і співає, і танцює. Рух — це складова нашої творчості. Гурт сьогодні став театром народної пісні, тому кожен твір, який ми беремо до репертуару, розглядаємо з точки зору його сценографічного втілення. Український народ створив сотні тисяч прекрасних пісень, тож є з чого вибрати. Обробки переважно роблю сама, щоб ансамбль мав свій неповторний репертуар. Це кропітка робота. «КОЗАЧЕНЬКИ» люблять, і це для нас велика честь, але й відповідальність. Заслужену любов слід підтримувати і не розчаровувати тих, хто нам довіряє та сподівається на нас, а це найважче. Аматорам важче вчити нові твори, дехто з них навіть нотної грамоти не знає. Я їх вчу, нові пісні ми розбираємо по нотах. Та коли вони вже вивчили пісню, то це назавжди. Працюємо над кожним твором ретельно, шукаємо образно-сценічне втілення, щоб пісня розцвіла всіма барвами. Термін «самодіяльність» неточний. Наприклад, уявіть собі самодіяльного льотчика… А чому в музиці, у тій справі, якій я вчилася професійно, має бути самодіяльність..? Ми разом боремося проти самодіяльності, коли дехто це поняття використовує для виправдання невисокого виконавського рівня. Ми доводимо, що якість, рівень виконавської майстерності має бути високим, незалежно від статусу колективу. Тому «Козаченьки» ставляться професійно до засобів виразності, витримують двогодинні, а то і більше репетиції. Вони цій справі віддані до кінця — емоційні, живі, розкуті. І, як наслідок цієї роботи, за оцінками фахівців, наш аматорський ансамбль виступає та звучить на професійному рівні. Окрім цього, ми розвиваємося естетично, духовно. Учасники — люди натхненні, більшість мають скромний матеріальний достаток. І коли сьогодні багато хто кинувся у пошуки матеріального за рахунок духовного, вони цього не роблять, адже щастя не в матеріальних накопиченнях, а в балансі матеріального та духовного. Ми прагнемо нагадати слухачам без мітингів, що вони не малороси, у яких віками вбивали генетичну пам’ять, а діти великої, талановитої, вільнолюбної нації, яка має не тільки щедру багатотисячну історію, але й прекрасне майбутнє. Атмосфера в колективі дружня, але до цього ми йшли непросто, де з ким довелося навіть розлучитись. Заохочуємо людей до співу, проводячи концерти. Думаючи про майбутнє, докладаємо усіх зусиль, аби зберегти все краще, що було у нашій далекій і недалекій історії. Наш колектив оберігає та передає молоді надбання української культури, що живуть століттями. Можна закупити за кордоном фахівців і зробити симфонічні оркестри, як це роблять корейці, але ніхто і нізвідки не завезе нам нашу унікальну народну пісню, наш унікальний український мелос, якщо ми його не збережемо і не передамо новим поколінням. Тому робимо все для того, щоб не обірвалась тоненька ниточка між минулим і майбутнім. Іван Франко казав: «Я для геніїв грядущих поле дикеє орав». Ось ми і «оремо», як можемо, робимо все для того, щоб той, хто прийде після нас, робив це досконаліше.

Не уявляю свого життя без «Козаченько». В нас свій козацький дух, і взаємоповага, і взаємопідтримка, і взаємоспівчуття, і взаєморадість. В колективі спілкуюсь зі справжнім народним мистецтвом, щирими, добрими людьми, патріотами України. Тут я черпаю натхнення, із задоволенням співаю, а ще створюю свої пісні. Ми все долаємо заради того, щоб побачити, як люди співають разом з нами, сміються або плачуть. Ми дуже раді приходу молоді. «Козаченьки» — частина мого особистого життя, моя родина. Я віддала українській культурі 38 кращих років свого життя . Не шкодую, бо несла людям прекрасне.

Люди, які сповідають національні ідеї, для будь-якої влади завжди були небезпечні, але скільки б мене не принижували і не гнули, я все витримаю! Сьогодні, коли відбуваються дикунські реформи по відношенню до культури власного народу, коли високі державні нагороди роздають будь-кому не за заслуги, а за холуйство, — ми вистоїмо!

 Я нікому не дозволю знищити справу мого життя. Українська пісня переможе псевдопатріотів і брехунів, псевдолауреатів і псевдо медалістів, проросійських прихвоснів. «Не вічне ваше царство». Слава Україні!

 

Наталія Мурленко, просто українка, безпартійна.